Характеристика сертифікаційної роботи - 2016
ЗОВНІШНЄ НЕЗАЛЕЖНЕ ОЦІНЮВАННЯ 2016 РОКУ
ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРТИФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ
Зміст роботи визначено Програмою зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти (затверджено Міністерством освіти і науки України,наказ від 01.10.2014 р. № 1121; лист від 20.10.2015 р. № 1/11-15239).
Загальна кількість завдань роботи – 58.
На виконання роботи відведено 180 хвилин.
Сертифікаційна робота з української мови і літератури складається із завдань трьох форм:
1. Завдання з вибором однієї правильної відповіді (№1–23*, 29–33*, 34–53).
До кожного із завдань наведено чотири або п’ять варіантів відповіді, з яких лише один правильний. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання вибрав і позначив правильну відповідь у бланку відповідей А.
2. Завдання на встановлення відповідності (№24–28*, 54–57). До кожного завдання наведено інформацію, позначену цифрами (ліворуч) і буквами (праворуч). Щоб виконати завдання, необхідно встановити відповідність інформації, позначеної цифрами та буквами (утворити «логічні пари»). Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання правильно зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Д) у таблиці бланка відповідей А.
3. Завдання з розгорнутою відповіддю (№58*). Завдання цієї форми передбачає створення учасником зовнішнього незалежного оцінювання власного аргументативного висловлення на дискусійну тему в бланку відповідей Б. Увага!
* – завдання з української мови, результат виконання яких буде зараховуватися як державна підсумкова атестація.
Схеми оцінювання завдань сертифікаційної роботи з української мови і літератури:
1. Завдання з вибором однієї правильної відповіді оцінюється в 0 або 1 бал:
1 бал, якщо вказано правильну відповідь; 0 балів, якщо вказано неправильну
відповідь, або вказано більше однієї відповіді, або відповіді не надано.
2. Завдання на встановлення відповідності («логічні пари») оцінюється в
0, 1, 2, 3 або 4 бали: 1 бал за кожну правильно встановлену відповідність
(«логічну пару»); 0 балів, якщо не вказано жодної правильної логічної пари
або відповіді на завдання не надано.
3. Завдання з розгорнутою відповіддю оцінюється від 0 до 20 балів за критеріями
змісту та мовного оформлення:
1. Теза: 0, 1 або 2 бали.
2. Аргументи: 0, 1 або 2 бали.
3а. Приклад із літератури чи інших видів мистецтва: 0, 1 або 2 бали.
3б. Приклад, що є історичним фактом або випадком із життя: 0, 1 або 2 бали.
4. Логічність, послідовність: 0, 1 або 2 бали.
5. Висновок: 0, 1 або 2 бали.
6а. Орфографія та пунктуація: 0, 1, 2, 3 або 4 бали.
6б. Лексика, граматика та стилістика: 0, 1, 2, 3 або 4 бали.
Увага!
Роботу, що не відповідає темі власного висловлення, буде оцінено в 0 балів. Роботу обсягом до 100 слів буде оцінено в 0 балів
Максимальна кількість балів, яку можна набрати, правильно виконавши всі сертифікаційні завдання -104.
ЗНО 2016
ЗНО -2015
Українська мова і література. Програма ЗНО 2015
http://osvita.ua/test/training/5013/
Програма зовнішнього незалежного оцінювання
з української мови і літератури у 2015 році
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки України
01.10.2014 р. № 1121
ЗНО з української мови і літератури: особливості тесту 2015 року
ПРОГРАМА
ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ
З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ
для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти
Пояснювальна записка
Програму зовнішнього незалежного оцінювання з української мови (далі - програма ЗНО) розроблено з урахуванням чинних програм з української мови для 5-9 класів та програм для профільного навчання учнів 10-11 класів (рівень стандарту, наказ Міністерства освіти і науки України № 1021 від 28.10.2010 р.).
Матеріал програми ЗНО розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія», «Розвиток мовлення».
Українська література
Назва розділу Зміст літературного матеріалу (письменники, твори) Предметні уміння та навички
1.Усна народна творчість Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень.
Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки»
Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль».
Тематика, образи, зміст народних дум і балад.
«Дума про Марусю Богуславку».Балада «Бондарівна» Учасник ЗНО повинен уміти:
Аналізувати літературний твір чи його уривок.
Розрізняти види і жанри усної творчості.
Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень.Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень.
Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб.
Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай.
Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу,визначати їхню художню роль.
2. Давня українська література «Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів)
«Слово про похід Ігорів»
Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми Знати основні теоретико-літературні поняття:
художній образ,
· прототип;
· тема, ідея, мотив художнього твору;
· проблематика та конфлікт у художньому творі;
· сюжет і композиція літературного твору;
· позасюжетні елементи;
Знати та вміти визначати в літературному творі тропи:
· епітет,
· порівняння;
· метафору,
· алегорію,
· гіперболу;
· метонімію,
· оксиморон.
Знати характерні риси бароко.
3. Література кінця XVIII — початку XX ст. Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка»
Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся»
Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково»
Пантелеймон Куліш. «Чорна рада»
Марко Вовчок. «Максим Гримач»
Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я»
Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля»
Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей» Знати основні теоретико-літературні поняття:
· сентименталізм, романтизм, реалізм, їхні ознаки;
· епос, новела, оповідання, повість, роман, різновиди повісті та роману;
· лірика, сонет, гімн, послання, поема, тематичні різновиди лірики;
· драма, комедія, трагікомедія, власне драма, містерія, драма-феєрія.
· Види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травестія.
Визначати дво- і трискладові віршові розміри.
4. Література XX ст. Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo»
Ольга Кобилянська. «Земля»
Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня»
Василь Стефаник. «Камінний хрест»
Микола Вороний. «Блакитна Панна»
Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..»
Володимир Винниченко. «Момент»
Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…»
Максим Рильський «Молюсь і вірю…»
Микола Хвильовий. «Я (Романтика)»
Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі»
Володимир Сосюра. «Любіть Україну»
Валер’ян Підмогильний. «Місто»
Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом»
Микола Куліш. «Мина Мазайло»
Богдан-Ігор Антонич. «Різдво»
Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна»
Андрій Малишко «Пісня про рушник»
Василь Симоненко. «Лебеді материнства»
Олесь Гончар. «За мить щастя»
Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном»
Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..»
Іван Драч. «Балада про соняшник»
Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай» Визначати місце і роль митця в літературному процесі.
Знати основні теоретико-літературні поняття:
· український модернізм і його особливості;
· модерністські напрями та течії: імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм;
Знати основні теоретико-літературні поняття:
· поетичний синтаксис (інверсія, тавтологія, антитеза, анафора, епіфора, паралелізм);
· риторичні звертання і запитання,
· алітерація, асонанс;
· різновиди роману (роман у новелах, роман у віршах);
· кіноповість;
· усмішка.
Вміти пояснювати поняття:
· «Розстріляне відродження»;
· психологізм;
· асоціативність.
5. Твори українських письменників-емігрантів Іван Багряний. «Тигролови»
Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?» Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів.
Знати особливості пригодницького роману.
6. Сучасний літературний процес Загальний огляд, основні тенденції.
Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, «Нова дегенерація», «Пропала грамота», «ЛуГоСад»). Творчість Ю. Андруховича,
О. Забужко, І. Римарука.
Утворення АУП (Асоціації українських письменників).
Література елітарна і масова.
Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси.
Сучасні часописи та альманахи. Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури.
Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму
Українська моваНазва розділу, теми Знання
1. Фонетика. Графіка Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергуванняу-в, і-й
2. Лексикологія. Фразеологія Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази.Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми
3. Будова слова. Словотвір Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення.Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах
4. Морфологія. 4.1. Іменник Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви-а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові
4.2. Прикметник Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи)
4.3. Числівник Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників:
1) один, одна;
2) два, три, чотири;
3) від п’яти до двадцяти,тридцять, п’ятдесят ...вісімдесят;
4) сорок, дев’яносто, сто;
5) двісті – дев’ятсот;
6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд;
7) збірні;
8) дробові.
Порядкові числівники, особливості їх відмінювання.
Особливості правопису числівників
4.4. Займенник Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників
4.5. Дієслово Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на-но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.
Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то.
Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот
4.6. Прислівник Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу
4.7. Службові частини мови Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників
Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників
Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні. Правопис часток
4.8. Вигук Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова. Правопис вигуків
5. Синтаксис 5.1. Словосполучення. Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені
5.2. Речення Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання)
5.2.1. Просте двоскладне речення Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження
5.2.2. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок)
5.2.3. Односкладні речення Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні
5.2.4. Просте ускладнене речення Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в ускладненому реченні
5.2.5. Складне речення Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень у складному:
1) інтонація й сполучники або сполучні слова;
2) інтонація.
Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення
5.2.5.1. Складносу-рядне речення Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному реченні. Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення
5.2.5.2. Складнопід-рядне речення Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами:
1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;
2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;
3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю
5.2.5.3. Безсполучни-кове складне речення Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами-реченнями:
1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними);
2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною).
Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні
5.2.5.4. Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку
5.3. Способи відтворення чужого мовлення Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог
6. Стилістика Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний, конфесійний), їх основні ознаки, функції
7. Орфоепія Відображення вимови голосних (наголошених і ненаголошених) через фонетичну транскрипцію.
Відображення вимови приголосних звуків:
1) [дж], [дз], [дз′];
2) [ґ];
3) [ж], [ч], [ш], [дж];
4) груп приголосних (уподібнення, спрощення);
5) м’яких приголосних;
6) подовжених приголосних.
Вимова слів з апострофом
8. Орфографія Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правописн та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.
9. Розвиток мовлення Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування. Тема й основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Текст як середовище функціонування мовних одиниць. Основні ознаки тексту: зв’язність, комунікативність, членованість, інформативність. Зміст і будова тексту, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Способи зв’язку речень у тексті. Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення
Готуємося до ЗНО
Маємо гарну підбірку фразеологізмів. Запам'ятовуйте і вживайте:
1. Крутити хвостом – вдаватися до нечесних вчинків.
2. Крутитися, як білка в колесі – бути постійно зайнятим.
3. Стріляний горобець – про людину, яка багато зазнала у житті.
4. Пекти раків – червоніти від сорому.
5. Знати на зубок
Знати, де раки зимують
Знати як облупленого
Знати як своїх п’ять пальців
6. Душі не чути – самовіддано любити.
7. Підсунути свиню – зробити неприємність.
8. Бігати як курка з яйцем – приділяти незаслужену увагу.
9. Укрутити хвоста – приборкати, домогтися послуху.
10. Ходити іменником
Ходити в шорах
Ходити на поводку
Ходити по миру
11. Аби з рук – через пень колоду.
12. Ламаний гріш – нікуди не годиться.
13. У рот води набрати – ні пари з уст
14. Поставити крапку – здати в архів.
15. Стояти на смерть
Стояти горою
Стояти над душею
16. Пашіти вогнем – Пекти раків.
17. Показати очі – вистромляти носа.
18. Попасти на слизьке – Влипнути як муха в мед.
19. Приставати реп’яхом – наступати на горло.
20. На вітер кидати
Камінчик в горло кидати
Слів на вітер не кидати
Тінь кидати кидати
21. Верати нісенітницю – говорити беззмістовно.
22. Ридма ридати – захлинатися від плачу.
23. Не покладати рук – працювати багато й старанно.
24. Наливатися кров’ю – червоніти від злості, напруження.
25. Високо НЕСТИ голову.
НЕСТИ ахінею.
Ледве ноги НЕСТИ.
НЕСТИ тяжкий хрест.
26. Дісталося на горіхи – мати від кого-небудь покарання.
27. Загрібати жар чужими руками – привласнювати наслідки чужої праці.
28. З легким серцем – без роздумів, без тривоги.
29. Замилювати очі – обдурювати кого-небудь.
30. Стріляний птах – битий вовк.
31. Прикусити язика – води в рот набрати.
32. Мокре місце залишилося – як корова язиком злизала.
33. Збитися з пуття – ступити на похилу стежку.
34. Проковтнути язика
Тримати язика за зубами
Язик без кісток
Висолопити язика
35. Позбавляти когось упевненості в собі – вибити з сідла.
36. Марно сподіватися повернути те, чого вже нема – Шукати вчорашнього дня.
37. Дозорієнтувати, заплутати кого-небудь – збити з пантелику.
38. Переводити розмову на щось інше – заговорювати зуби.
39. Уставляти клепку – напучувати.
40. Сісти на голову – знахабніти.
41. Чухати потилицю – задумуватися.
42.Уставляти палиці в колеса – заважати.
43. Без тижня день – недавно.
44. Вискочити на сухе – уникнути покарання.
45. Спуститися з небес на землю – сприймати дійсність за реальне.
46. У свою шкуру не потовпитися – бути дуже товстим.
47. Викладати карти – розповідати, нічого не приховуючи.
48. Відвести душу – довіритися.
49. Замазати рота – змусити замовкнути.
50. Кадити фіміам – вихваляти кого – небудь.
51. бити лихом об землю – бути оптимістом.
52. Витрачати порох – докладати всіх зусиль для досягнення мети.
53. Дерти кирпу – триматися гордовито.
54. розуму не позичати – про розумну людину.
55. Продавати зуби – сміятися.
56. Витикати носа – з’являтися.
57. Два чоботи на одну ногу – бути схожим між собою світоглядом.
58. Немов з мармуру виструганий – величний.
59. Взяти голими руками – зробити нескладну справу.
60. Ускочити вище халяв – набратися неприємностей.
61. Ганяти вітер по світу – ледарювати.
62. Давати хропака – спати.
63. Вуха пухнуть – нестерпно
64. Брати за горлянку – вчепитися.
65. П’ята колона – зайва допомога.
66. Мастити п’яти салом – підлещуватися.
67. Вбивати в колодочки – підростати.
68. Заткнути за пояс – перевершити.
69. Вискочити на сухе – уникнути кари.
70. Зачепити за живе – дошкулити.
71. Вискалити зуби – сміятися.
72. Аж дим іде – інтенсивно.
73. Заливати за шкуру сала- дошкуляти комусь.
74. Копилити губу – пишатися.
75. Колоти очі – докоряти.
76. Викинути колінце – здійснити щось несподіване.
77. Яз за водою піти – зникнути безслідно.
78. Закрутити веремію – наробити крику.
79. Жувати жуйку – набридливо повторювати те саме.
80. Ламати слово – відмовлятися від сказаного.
81. Битий жак – досвідчений.
82. Важким духом дихати – гніватися.
Немає коментарів:
Дописати коментар