ЗНО 2016

ЗНО -2015

 Українська мова і література. Програма ЗНО 2015

http://osvita.ua/test/training/5013/

Програма зовнішнього незалежного оцінювання

з української мови і літератури у 2015 році

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки України

01.10.2014 р. № 1121

ЗНО з української мови і літератури: особливості тесту 2015 року

ПРОГРАМА

ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти

Пояснювальна записка

Програму зовнішнього незалежного оцінювання з української мови (далі - програма ЗНО) розроблено з урахуванням чинних програм з української мови для 5-9 класів та програм для профільного навчання учнів 10-11 класів (рівень стандарту, наказ Міністерства освіти і науки України № 1021 від 28.10.2010 р.).

Матеріал програми ЗНО розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія», «Розвиток мовлення».

Українська література

Назва розділу       Зміст літературного матеріалу (письменники, твори) Предметні уміння та навички

1.Усна народна творчість        Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень.

Пісні Марусі Чурай. «Віють вітри», «За світ встали козаченьки»

Історичні пісні. «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то Хміль».

Тематика, образи, зміст народних дум і балад.

«Дума про Марусю Богуславку».Балада «Бондарівна»        Учасник ЗНО повинен уміти:

Аналізувати літературний твір чи його уривок.

Розрізняти види і жанри усної творчості.

Розрізняти і називати різновиди календарно-обрядових пісень.Аналізувати зміст, образи, настрої суспільно-побутових і родинно-побутових пісень.

Визначати провідні мотиви історичних пісень, характеризувати образи героїв їх – історичних осіб.

Визначати тематику й художні особливості балад і дум, пісень Марусі Чурай.

Виділяти у фольклорних творах анафори, рефрени, постійні епітети, персоніфікацію, символи, гіперболу,визначати їхню художню роль.

2. Давня українська література         «Повість минулих літ» (уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги, про напад хозарів)

«Слово про похід Ігорів»

Григорій Сковорода. «De libertate», «Всякому місту – звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми  Знати основні теоретико-літературні поняття:

художній образ,

·                     прототип;

·                     тема, ідея, мотив художнього твору;

·                     проблематика та конфлікт у художньому творі;

·                     сюжет і композиція літературного твору;

·                     позасюжетні елементи;

Знати та вміти визначати в літературному творі тропи:

·                     епітет,

·                     порівняння;

·                     метафору,

·                     алегорію,

·                     гіперболу;

·                     метонімію,

·                     оксиморон.

Знати характерні риси бароко.

3. Література кінця XVIII — початку XX ст. Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка»

Г. Квітка-Основ’яненко. «Маруся»

Тарас Шевченко. «До Основ’яненка», «Катерина», «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон» («У всякого своя доля), «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», «Мені однаково»

Пантелеймон Куліш. «Чорна рада»

Марко Вовчок. «Максим Гримач»

Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я»

Панас Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Іван Карпенко-Карий. «Мартин Боруля»

Іван Франко. «Гімн», «Чого являєшся мені у сні», «Мойсей»         Знати основні теоретико-літературні поняття:

·                     сентименталізм, романтизм, реалізм, їхні ознаки;

·                     епос, новела, оповідання, повість, роман, різновиди повісті та роману;

·                     лірика, сонет, гімн, послання, поема, тематичні різновиди лірики;

·                     драма, комедія, трагікомедія, власне драма, містерія, драма-феєрія.

·                     Види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск, бурлеск, травестія.

Визначати дво- і трискладові віршові розміри.

4. Література XX ст.         Михайло Коцюбинський. «Тіні забутих предків», «Intermezzo»

Ольга Кобилянська. «Земля»

Леся Українка. «Contra spem spero!», «Лісова пісня»

Василь Стефаник. «Камінний хрест»

Микола Вороний. «Блакитна Панна»

Олександр Олесь. «Чари ночі», «О слово рідне! Орле скутий!..»

Володимир Винниченко. «Момент»

Павло Тичина. «О панно Інно», «Арфами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…»

Максим Рильський «Молюсь і вірю…»

Микола Хвильовий. «Я (Романтика)»

Юрій Яновський. «Подвійне коло», «Шаланда в морі»

Володимир Сосюра. «Любіть Україну»

Валер’ян Підмогильний. «Місто»

Остап Вишня. «Моя автобіографія», «Сом»

Микола Куліш. «Мина Мазайло»

Богдан-Ігор Антонич. «Різдво»

Олександр Довженко. «Україна в огні», «Зачарована Десна»

Андрій Малишко «Пісня про рушник»

Василь Симоненко. «Лебеді материнства»

Олесь Гончар. «За мить щастя»

Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном»

Василь Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я», «О земле втрачена, явися!..»

Іван Драч. «Балада про соняшник»

Ліна Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Маруся Чурай»         Визначати місце і роль митця в літературному процесі.

Знати основні теоретико-літературні поняття:

·                     український модернізм і його особливості;

·                     модерністські напрями та течії: імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм;

Знати основні теоретико-літературні поняття:

·                     поетичний синтаксис (інверсія, тавтологія, антитеза, анафора, епіфора, паралелізм);

·                     риторичні звертання і запитання,

·                     алітерація, асонанс;

·                     різновиди роману (роман у новелах, роман у віршах);

·                     кіноповість;

·                     усмішка.

Вміти пояснювати поняття:

·                     «Розстріляне відродження»;

·                     психологізм;

·                     асоціативність.

5. Твори українських письменників-емігрантів  Іван Багряний. «Тигролови»

Євген Маланюк. «Стилет чи стилос?»        Орієнтуватися в основних тенденціях функціонування української літератури за кордоном і творчості українських письменників-емігрантів.

Знати особливості пригодницького роману.

6. Сучасний літературний процес     Загальний огляд, основні тенденції.

Літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, «Нова дегенерація», «Пропала грамота», «ЛуГоСад»). Творчість Ю. Андруховича,

О. Забужко, І. Римарука.

Утворення АУП (Асоціації українських письменників).

Література елітарна і масова.

Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси.

Сучасні часописи та альманахи.       Орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури; знати літературні угруповання 80-90-х років, найвизначніших представників літератури.

Визначати найхарактерніші ознаки постмодернізму

Українська моваНазва розділу, теми         Знання

1. Фонетика. Графіка      Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергуванняу-в, і-й

2. Лексикологія. Фразеологія            Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази.Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми

3. Будова слова. Словотвір     Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення.Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах

4. Морфологія. 4.1. Іменник  Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви-а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові

4.2. Прикметник  Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи)

4.3. Числівник       Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості й складені. Типи відмінювання кількісних числівників:

1) один, одна;

2) два, три, чотири;

3) від п’яти до двадцяти,тридцять, п’ятдесят ...вісімдесят;

4) сорок, дев’яносто, сто;

5) двісті – дев’ятсот;

6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд;

7) збірні;

8) дробові.

Порядкові числівники, особливості їх відмінювання.

Особливості правопису числівників

4.4. Займенник     Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників

4.5. Дієслово         Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на-но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.

Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то.

Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот

4.6. Прислівник    Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання разом, окремо й через дефіс прислівників і сполучень прислівникового типу

4.7. Службові частини мови   Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Правопис прийменників

Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Правопис сполучників

Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні. Правопис часток

4.8. Вигук    Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова. Правопис вигуків

5. Синтаксис 5.1. Словосполучення.           Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені

5.2. Речення          Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання)

5.2.1. Просте двоскладне речення  Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження

5.2.2. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні            Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок)

5.2.3. Односкладні речення   Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні

5.2.4. Просте ускладнене речення  Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки в ускладненому реченні

5.2.5. Складне речення            Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень у складному:

1) інтонація й сполучники або сполучні слова;

2) інтонація.

Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення

5.2.5.1. Складносу-рядне речення  Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному реченні. Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення

5.2.5.2. Складнопід-рядне речення            Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами:

1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;

2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;

3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю

5.2.5.3. Безсполучни-кове складне речення       Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами-реченнями:

1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними);

2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною).

Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні

5.2.5.4. Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку            Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

5.3. Способи відтворення чужого мовлення       Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог

6. Стилістика          Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний, конфесійний), їх основні ознаки, функції

7. Орфоепія           Відображення вимови голосних (наголошених і ненаголошених) через фонетичну транскрипцію.

Відображення вимови приголосних звуків:

1) [дж], [дз], [дз′];

2) [ґ];

3) [ж], [ч], [ш], [дж];

4) груп приголосних (уподібнення, спрощення);

5) м’яких приголосних;

6) подовжених приголосних.

Вимова слів з апострофом

8. Орфографія       Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правописн та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.

9. Розвиток мовлення   Загальне уявлення про спілкування й мовлення; види мовленнєвої діяльності; адресант і адресат мовлення; монологічне й діалогічне мовлення; усне й писемне мовлення; основні правила спілкування. Тема й основна думка висловлювання. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність). Текст як середовище функціонування мовних одиниць. Основні ознаки тексту: зв’язність, комунікативність, членованість, інформативність. Зміст і будова тексту, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Способи зв’язку речень у тексті. Класифікація текстів за сферою використання, метою, структурними особливостями. Тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення

ЗНО з української мови і літератури: особливості тесту 2015 року

 Завданням зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури є оцінка підготовленості учасників тестування з метою конкурсного відбору для навчання у вищих навчальних закладах.

Зміст сертифікаційних робіт ЗНО базового та поглибленого рівнів визначається на основіПрограми зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти.

СЕРТИФІКАЦІЙНА РОБОТА ЗНО БАЗОВОГО РІВНЯ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

 Сертифікаційна робота базового рівня з української мови і літератури містить 58 завдань, на виконання яких буде відведено 150 хвилин.

Тест ЗНО з української мови і літератури базового рівня складається із завдань трьох форм: завдань з вибором однієї правильної відповіді, завдань на встановлення відповідності та завдання з розгорнутою відповіддю.

Завдання з вибором однієї правильної відповіді – до кожного із завдань подано чотири або п’ять варіантів відповіді, з яких лише один правильний. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання вибрав і позначив правильну відповідь у бланку відповідей А.

Тест містить 48 завдань цієї форми (№1–23*, 29–33*, 34–53), що будуть оцінені в 0 або 1 бал: 1 бал, якщо вказано правильну відповідь; 0 балів, якщо вказано неправильну відповідь, або вказано більше однієї відповіді, або відповіді не надано.

Завдання на встановлення відповідності - до кожного завдання подано інформацію, позначену цифрами (ліворуч) і буквами (праворуч). Щоб виконати завдання, необхідно встановити відповідність інформації, позначеної цифрами та буквами (утворити "логічні пари"). Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання правильно зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Д) у таблиці бланка відповідей А.

До базового тесту з української мови і літератури включено 9 завдань цієї форми (№24–28*, 54–57), що будуть оцінені в 0, 1, 2, 3 або 4 бали: 1 бал за кожну правильно встановлену відповідність ("логічну пару"); 0 балів, якщо не вказано жодної правильної логічної пари або відповіді на завдання не надано.

Завдання з розгорнутою відповіддю (№58*) - завдання цієї форми передбачає створення учасником зовнішнього незалежного оцінювання власного аргументативного висловлення на дискусійну тему в бланку відповідей Б.

Увага! * – завдання з української мови, результат виконання яких буде зараховуватися якдержавна підсумкова атестація.

Завдання з розгорнутою відповіддю оцінюється від 0 до 20 балів за критеріями змісту та мовного оформлення:

1. Теза: 0, 1 або 2 бали.

2. Аргументи: 0, 1 або 2 бали.

3а. Приклад із літератури чи інших видів мистецтва: 0, 1 або 2 бали.

3б. Приклад, що є історичним фактом або випадком із життя: 0, 1 або 2 бали.

4. Логічність, послідовність: 0, 1 або 2 бали.

5. Висновок: 0, 1 або 2 бали.

6а. Орфографія та пунктуація: 0, 1, 2, 3 або 4 бали.

6б. Лексика, граматика та стилістика: 0, 1, 2, 3 або 4 бали.

До уваги учасників тестування! Роботу, що не відповідає темі власного висловлення, буде оцінено в 0 балів. Роботу обсягом до 100 слів буде оцінено в 0 балів.

Максимальна кількість балів, яку може набрати учасник ЗНО, правильно виконавши всі завдання сертифікаційної роботи з української мови і літератури базового рівня, – 104.

СЕРТИФІКАЦІЙНА РОБОТА ЗНО ПОГЛИБЛЕНОГО РІВНЯ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

 Сертифікаційна робота з української мови і літератури поглибленого рівня містить 74 завдання. 58 завдань тесту мають базовий рівень складності, 16 – поглиблений. На виконання роботи учасникам ЗНО буде відведено 210 хвилин (150 хвилин на виконання завдань базового рівня та 60 хвилин на виконання завдань поглибленого рівня).

Сертифікаційна робота з української мови і літератури поглибленого рівня складається із завдань п’яти форм: завдань з вибором однієї правильної відповіді, завдань на встановлення відповідності, завдань на встановлення правильної послідовності, завдань з короткою відповіддю, а також завдання з розгорнутою відповіддю.

Завдання з вибором однієї правильної відповіді - до кожного із завдань подано чотири або п’ять варіантів відповіді, з яких лише один правильний. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання вибрав і позначив правильну відповідь у бланках відповідей А (базовий рівень) і А+ (поглиблений рівень).

Тест містить 52 завдання цієї форми (№1–23*, 29–33*, 34–53 – базовий рівень, №59–62 – поглиблений рівень), що оцінюється в 0 або 1 бал: 1 бал, якщо вказано правильну відповідь; 0 балів, якщо вказано неправильну відповідь, або вказано більше однієї відповіді, або відповіді не надано.

Завдання на встановлення відповідності – до кожного завдання подано інформацію, позначену цифрами (ліворуч) і буквами (праворуч). Щоб виконати завдання, необхідно встановити відповідність інформації, позначеної цифрами та буквами (утворити "логічні пари"). Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання правильно зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Д) у таблиці бланка відповідей А (базовий рівень).

Тест містить 9 завдань цієї форми (№24–28*, 54–57 – базовий рівень), що будуть оцінені в 0, 1, 2, 3 або 4 бали: 1 бал за кожну правильно встановлену відповідність ("логічну пару"); 0 балів, якщо не вказано жодної правильної логічної пари або відповіді на завдання не надано.

Завдання на встановлення правильної послідовності - до кожного завдання подано перелік явищ (фактів), позначених буквами, які потрібно розташувати в правильній послідовності, де перше явище (факт) має відповідати цифрі 1, друге – цифрі 2, третє – цифрі 3, четверте – цифрі 4. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання правильно зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Г) у таблиці бланка відповідей А+ (поглиблений рівень).

Тест містить 4 завдання цієї форми (№63–66 – поглиблений рівень), що будуть оцінені в 0, 1, 2 або 3 бали: 3 бали, якщо правильно вказано послідовність усіх подій; 2 бали, якщо вказано першу та останню події; 1 бал, якщо вказано або першу, або останню подію; 0 балів, якщо вказано неправильну відповідь або відповідь на завдання не надано.

Завдання з короткою відповіддю - завдання цієї форми передбачає відповідь на поставлені до тексту запитання з використанням інформації з тексту, а також застосування знань і вмінь з курсу української мови.

До кожного завдання учасник зовнішнього незалежного оцінювання має самостійно сформулювати відповідь і записати її в бланку відповідей Б+ (поглиблений рівень).

Тест ЗНО з української мови і літератури поглибленого рівня містить 8 завдань цієї форми (№67–74 – поглиблений рівень), що будуть оцінені в 0, 1, або 2 бали: 2 бали, якщо надано повну правильну відповідь на поставлене запитання; 1 бал, якщо надано неповну відповідь; 0 балів, якщо відповідь відсутня або вона не правильна.

Завдання з розгорнутою відповіддю (№58* – базовий рівень) - завдання цієї форми передбачає створення учасником зовнішнього незалежного оцінювання власного аргументативного висловлення на дискусійну тему в бланку відповідей Б (базовий рівень).

Увага! * – завдання з української мови базового рівня, результат виконання яких буде зараховуватися як державна підсумкова атестація.

Завдання з розгорнутою відповіддю оцінюється від 0 до 20 балів за критеріями змісту та мовного оформлення:

1. Теза: 0, 1 або 2 бали.

2. Аргументи: 0, 1 або 2 бали.

3а. Приклад із літератури чи інших видів мистецтва: 0, 1 або 2 бали.

3б. Приклад, що є історичним фактом або випадком із життя: 0, 1 або 2 бали.

4. Логічність, послідовність: 0, 1 або 2 бали.

5. Висновок: 0, 1 або 2 бали.

6а. Орфографія та пунктуація: 0, 1, 2, 3 або 4 бали.

6б. Лексика, граматика та стилістика: 0, 1, 2, 3 або 4 бали.

До уваги учасників тестування! Роботу, що не відповідає темі власного висловлення, буде оцінено в 0 балів. Роботу обсягом до 100 слів буде оцінено в 0 балів.

Максимальна кількість балів, яку може набрати учасник ЗНО, правильно виконавши всі завдання сертифікаційної роботи з української мови і літератури поглибленого рівня, – 136.

ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРТИФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ (базовий рівень)

Зміст роботи визначається на основі Програми зовнішнього незалежного оцінювання з

української мови і літератури для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти (затверджено Міністерством освіти і науки України, наказ від 01.10.2014 р. № 1121).

Загальна кількість завдань роботи – 58.

На виконання роботи відведено 150 хвилин.

Сертифікаційна робота з української мови і літератури базового рівня складається із

завдань трьох форм:

1. Завдання з вибором однієї правильної відповіді (№1–23*, 29–33*, 34–53). До кожного із завдань подано чотири або п’ять варіантів відповіді, з яких лише один правильний. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання вибрав і позначив правильну відповідь у бланку відповідей А.

2. Завдання на встановлення відповідності (№24–28*, 54–57). До кожного завдання подано інформацію, позначену цифрами (ліворуч) і буквами (праворуч). Щоб виконати завдання, необхідно встановити відповідність інформації, позначеної цифрами та буквами (утворити «логічні пари»). Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання правильно зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Д) у таблиці бланка

відповідей А.

3. Завдання з розгорнутою відповіддю (№58*). Завдання цієї форми передбачає створення учасником зовнішнього незалежного оцінювання власного аргументативного висловлення на дискусійну тему в бланку відповідей Б.Увага!

* – завдання з української мови, результат виконання яких буде зараховуватися

як державна підсумкова атестаціяСхеми оцінювання завдань сертифікаційної роботи з української мови і літератури базового рівня:

1. Завдання з вибором однієї правильної відповіді оцінюється в 0 або 1 бал: 1 бал,

якщо вказано правильну відповідь; 0 балів, якщо вказано неправильну відповідь, або

вказано більше однієї відповіді, або відповіді не надано.

2. Завдання на встановлення відповідності («логічні пари») оцінюється в

0, 1, 2, 3 або 4 бали: 1 бал за кожну правильно встановлену відповідність («логічну

пару»); 0 балів, якщо не вказано жодної правильної логічної пари або відповіді на

завдання не надано.

3. Завдання з розгорнутою відповіддю оцінюється від 0 до 20 балів за критеріями

змісту та мовного оформлення:

1. Теза: 0, 1 або 2 бали.

2. Аргументи: 0, 1 або 2 бали.

3а. Приклад із літератури чи інших видів мистецтва: 0, 1 або 2 бали.

3б. Приклад, що є історичним фактом або випадком із життя: 0, 1 або 2 бали.

4. Логічність, послідовність: 0, 1 або 2 бали.

5. Висновок: 0, 1 або 2 бали.

6а. Орфографія та пунктуація: 0, 1, 2, 3 або 4 бали.

6б. Лексика, граматика та стилістика: 0, 1, 2, 3 або 4 бали.

Увага!

Роботу, що не відповідає темі власного висловлення, буде оцінено в 0 балів.

Роботу обсягом до 100 слів буде оцінено в 0 балів.

Максимальна кількість балів, яку можна набрати, правильно виконавши всі завдання

сертифікаційної роботи з української мови і літератури базового рівня, – 104.

ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРТИФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ (поглиблений рівень)

Зміст роботи визначається на основі Програми зовнішнього незалежного оцінювання з української мови і літератури для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти (затверджено Міністерством освіти і науки України, наказ від 01.10.2014 р. № 1121).

Загальна кількість завдань роботи – 74 (58 завдань базового рівня та 16 завдань

поглибленого рівня).

На виконання роботи відведено 210 хвилин (150 хвилин на виконання завдань базового

рівня та 60 хвилин на виконання завдань поглибленого рівня).

Сертифікаційна робота з української мови і літератури поглибленого рівня складається із завдань п’яти форм:

1. Завдання з вибором однієї правильної відповіді (№1–23*, 29–33*, 34–53 – базовий рівень, №59–62 – поглиблений рівень). До кожного із завдань подано чотири або п’ять варіантів відповіді, з яких лише один правильний. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання вибрав іпозначив правильну відповідь у бланках відповідей А (базовий рівень) і А+ (поглиблений рівень).

2. Завдання на встановлення відповідності (№24–28*, 54–57 – базовий рівень). До кожного завдання подано інформацію, позначену цифрами (ліворуч) і буквами (праворуч). Щоб виконати завдання, необхідно встановити відповідність інформації, позначеної цифрами та буквами (утворити «логічні пари»). Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання правильно зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Д) у

таблиці бланка відповідей А (базовий рівень).

3. Завдання на встановлення правильної послідовності (№63–66 – поглиблений рівень). До кожного завдання подано перелік явищ (фактів), позначених буквами, які потрібно розташувати в правильній послідовності, де перше явище (факт) має відповідати цифрі 1, друге – цифрі 2, третє – цифрі 3, четверте – цифрі 4. Завдання вважається виконаним, якщо учасник зовнішнього незалежного оцінювання правильно зробив позначки на перетинах рядків (цифри від 1 до 4) і колонок (букви від А до Г) у таблиці бланка відповідей А+ (поглиблений рівень).

4. Завдання з короткою відповіддю (№67–74 – поглиблений рівень). Завдання цієї форми передбачає відповідь на поставлені до тексту запитання з використанням інформації з тексту, а також застосування знань і вмінь з курсу української мови. До кожного завдання учасник зовнішнього незалежного оцінювання самостійно формулює відповідь і записує її в бланку відповідей Б+ (поглиблений рівень).

5. Завдання з розгорнутою відповіддю (№58* – базовий рівень). Завдання цієї форми передбачає створення учасником зовнішнього незалежного оцінювання власного аргументативного висловлення на дискусійну тему в бланку відповідей Б (базовий рівень).

Увага!

* – завдання з української мови базового рівня, результат виконання яких буде

зараховуватися як державна підсумкова атестація

Радимо ознайомитися

Алгоритм написання власного висловлення

Щоб раціонально побудувати свою діяльність на цьому етапі, варто передусім уважно ознайомитися з умовою тестового завдання , яка йде після формулювання теми.

Традиційною в останні роки проведення ЗНО стала така умова:

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, які найкраще підтвердять Ваші міркування. Проілюструйте Ваші думки посиланнями на приклади з художньої літератури (зазначте автора й назву твору, укажіть проблему, порушену письменником, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту художнього твору, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.

Роботу запишіть на бланку Б. У разі потреби використовуйте чернетку.

Орієнтовний обсяг роботи – 1 сторінка (200-250 слів). Текст обсягом до 100 слів екзаменатори не перевірятимуть.

Як бачимо, для формулювання характерна чіткість в умовах, які слід виконати,

щоб робота вважалася такою, що відповідає заданим критеріям. Таким чином, від вас пр.

написанні твору-роздуму вимагається ні більше ні менше, як написати твір, у якому чітко й послідовно будуть дотримані всі умови завдання.

Зараз розгляньмо розташування частин твору, де першою частиною йде теза. Такий алгоритм керований логікою почергового введення аргументів до тези й прикладів до аргументів. Його схема і логіка така:

Теза. Я думаю так!

Аргумент 1. Я так думаю, тому що…

Приклад до аргументу 1. Мої міркування найточніше ілюструє такий приклад…

Аргумент 2. Я так думаю, тому що…

Приклад до аргументу 2. Мої аргумент найточніше може проілюструвати такий

приклад…

(Аргументи 3, 4, 5…, приклади 3, 4, 5, висновки до них

 Загальний висновок. Отже, думка про те, що…послідовно стверджується низкою

 доказів, які виразно ілюструються прикладами, що дозволяє робити висновок про

 виправданість мого погляду на…(виправданість думки, висловленої в темі;

 невиправданість думки, висловленої в темі; часткову справедливість (істинність) думки,

 висловленої в темі).

 Варто наголосити, що в цьому алгоритмі намічені всі необхідні, відповідно до

 умови тестового завдання, точки. Утім, цей алгоритм, як засвідчує практика, доцільно

 ускладнити. Елементом ускладнення будуть проміжні висновки після аргументів і

 прикладів. Назвімо їх міні-висновками. Схематично цей алгоритм буде мати такий вигляд:Теза.

 Аргумент 1.

 Приклад до аргументу 1.

 Міні-висновок до аргументу й прикладу 1. Ілюстрація виразно засвідчує, що

 Аргумент 1 належним чином підтверджує мою тезу.

 Аргумент 2.

 Приклад до аргументу 2.

 Міні-висновок до аргументу й прикладу 2.

 (Аргументи 3, 4, 5…, приклади 3, 4, 5, висновки до них ).

Загальний висновок. Практична виправданість уведення міні-висновків мотивується тим, що після кожного фрагмента доведення тези, тобто після аргументу і прикладу, є можливість узагальнити сказане. Завдяки цьому, по-перше, удасться переконатися в тому, що в попередньому фрагменті доводиться саме теза, по-друге, удасться забезпечити вихід до другого (нового) аргументу або загальних висновків.